Другий день нашої поїздки до Західної України
Другий день нашої поїздки до Західної України розпочався у Львові – місті з особливою атмосферою. Але з автобусу ми вийшли дещо осторонь його центральної частини, біля Львівського некрополя – Личаківського кладовища. Тут, біля поля №76, зустрічав нас Олександр Олександрович Ганущин - колишній голова Львівської обласної ради, дійсний депутат обласної ради, волонтер, давній друг Луганщини, який започаткував міжрегіональну програму «Змінимо країну разом», що передбачає освітянські, мистецькі обміни колективами двох областей, відпочинок дітей сходу на Львівщині, співпрацю в інформаційній галузі та інше. Пан Олександр приїздив на Луганщину вже майже 40 разів. Саме він став ініціатором відновлення лісів на Луганщині. Олександр Олександрович бере участь в організації поїздок з Львівщини для висадки Львівського гаю на Донбасі. Ганущин – це особистість, досить відкрита до спілкування, емоційна, с позитивною енергетикою.
Олександр Олександрович привів нас туди, де крається серце від смутку і болю, де поховані наші новітні Герої, щоб вклонитися їм у безмежній вдячності за наше сьогодення. З хрестів на могилах дивляться на нас молоді усміхнені хлопці. Вони усі були досить різними у житті: з різними поглядами, різними політичними вподобаннями, мали різні мрії та приймали в житті різні рішення. Вони не були досконалими, але зробили один об’єднуючий фундаментальний крок – вони приєднались до числа тих, хто своєю кров’ю опечатав українську незалежність.
Тут і могила Василя Сліпака, Героя України.
9 травня 2015 року Василь Сліпак, соліст Паризької опери, виступив із прощальним концертом у Парижі, а 10 травня поїхав в Україну. Воював у ДУК «Правий сектор» під псевдо «Міф», бо найулюбленішою була його партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст». Загинув на Світлодарській дузі від кулі снайпера у червні 2016-го.
Загибель Василя Сліпака стала потрясінням для багатьох людей в Україні та світі. Чимало хто запитував, чому талановитий співак з успішною кар’єрою в мистецькому світі, живучи у Парижі, виступаючи на світових сценах, узяв зброю в руки і пішов захищати Україну?
«Інакше не зміг би дивитися собі в очі, - згадували його друзі. - Він хотів у саме пекло. Якщо вже вирвався на фронт, то максимально діяти, максимально приносити користь».
«Василь мав Україну у своєму голосі. Він містив сяйво українського блакитного неба і золото українських полів. Голос вміщував усе це», – пригадувала про Василя Сліпака його колега, солістка Паризької опери Гоша Ковалінська.
Люди, далекі від війни, часто намагаються знецінити жертовність бійців і самих бійців. Мовляв, там всі за гроші. Чому такі розмови? Мабуть, щоб самих себе заспокоїти і не гризти за те, що вони самі свою країну не захищають. Участь у війні таких людей, як «Міф», – найкраще свідчення того, що там – найкращі. І гинуть найкращі. І у 2014-му, і зараз.
Вічна пам'ять усім, хто спочив за Україну!
А ми йдемо далі алеєю некрополя, офіційна назва якого «Mузей-заповідник «Личаківський цвинтар». Львівський Некрополь – це місце тиші, спокою, історії та неймовірної краси архітектури. Сьогодні це – найдавніший збережений цвинтар Львова, який був офіційно відкритий у 1786 р. Це один із найвідоміших європейських некрополів, який містить велику кількість мистецьких пам'яток, визнаний пам’яткою історії, археології та мистецтва національного значення. Тут розміщені могили багатьох видатних осіб та значимих українських діячів.
Іван Франко (27 серпня 1856 – 28 травня 1916)
Українського письменника, публіциста, вченого Івана Франка поховали на Личакові через 2 дні після смерті. Попрощатися з Каменярем прийшли кілька тисяч людей. Спочатку письменника поховали у «готелевому гробівці» родини Мотелевських-Мотильчинських. «Готелевими» звалися гробівці, які власники здавали в оренду для тимчасового поховання.
П’ять років українська громада боролася за те, щоб отримати нове місце для перепоховання Франка. Відтак, домовина була перенесена в окрему могилу. Пам’ятник каменяреві, що «лупає сю скалу», з’явився 28 травня 1933 році (скульптор – Сергій Литвиненко).
Соломія Крушельницька (23 вересня 1872 – 16 листопада 1952)
Найвідомішу українську оперну співачку, за життя визнану найвидатнішою співачкою світу, поховали біля її друга і наставника Івана Франка.
На могилі Крушельницької — юний Орфей з арфою у руці — символ музики, якій вона присвятила все своє життя. Автор надгробка – відомий український скульптор Теодозія Бриж.
Володимир Івасюк (4 березня 1949 – 24/27 квітня 1979)
Володимира Івасюка, легендарного композитора і поета, поховали 22 травня 1979 року. На похорон прийшли понад десять тисяч людей.
Протягом 11 років родині композитора не давали дозволу на встановлення надгробного пам’ятника, і тільки у 1990 на могилі постала бронзова композиція – молодий композитор поряд із роялем.
Ігор Білозір (24 березня 1955 – 28 травня 2000)
Могила українського композитора та виконавця Ігора Білозіра – одразу навпроти головного входу на кладовище. Її видно здаля. Скульптура скорботного білого ангела виготовлена з італійського мармуру скульпторами Андрієм і Володимиром Сухорськими.
Так, прогулянка цвинтарем спонукає на глибокі думки. Кожен надгробок на Личаковому варто уважно споглядати. Надмогильні скульптури вражають. Вражає і те, що на такому досить великому кладовищі ви не побачите штучних квітів. Їх там зовсім немає! У квіткових крамничках, яких досить багато навколо кладовища, можна придбати осінні квіти у горщиках. Тож на могилах - осінній квітограй з чорнобривців та хризантем.
Велика подяка Олександру Ганущину, що надав змогу пройтися алеями цього музею-парку під відкритим небом. Тут не переймаєшся негативними емоціями, а, скоріше, роздивляєшся почорнілі від часу скульптури та замислюєшся про тлінність буття.
Поїхали далі з Олександром Олександровичем, який пообіцяв цікаві зустрічі.
Далі буде…
Людмила Стародубцева
