Чи знаєте ви, як равлики об’єднали Схід і Захід?
Чи знаєте ви, як равлики об’єднали Схід і Захід? Тож, розповідаю невигадану історію…
Директор Благодійного фонду «Карітас Краматорськ» отець Василь Іванюк поїхав з родиною до Львівщини і у селі Солонці Пустомитівського району потрапив на ферму «Західний равлик». Надихнувся цікавою екскурсією і вже у Краматорську розповів колегам про те, що для всіх охочих дізнатися більше про равликову справу на фермі проводять відповідне навчання. Далі четверо працівників краматорського «Карітасу» з’їздили до «Західного равлика» познайомитися із організацією виробництва. І тоді народився «Східний равлик».
Сьогодні «Східний равлик» ще тільки робить свої перші кроки слимаковою підошвою.
Тож ми поїхали надихатися равликівництвом до Солонців на ферму подружжя Юськевичів «Західний равлик».
Бути фермером в українському місті — як бути хіпстером в селі. Проте сім'ї Івана та Ірини вдається формувати моду на сільське господарство в самому Львові.
Молоді, стильні, з чітким робочим графіком власники ферми "Західний равлик" рвуть шаблони виснажливого робочого дня в селі.
Хоча равлик — не велика рогата худобина, але часу вимагає як звичайна свійська тварина.
Ірина та Іван Юськевичи активно займаються вирощуванням і розведенням їстівних равликів з 2017 року. Сьогодні вони із захватом діляться деякими цікавинками із равликового життя. Наприклад, про те, що у равлика 25 тисяч зубів чи що равлики можуть кохатися безперервно 4,5 години.
А почався цей сімейний бізнес зовсім випадково, хоча саме життя підштовхувало до цього. Скуштувавши якось у Греції страву з равликів, їх зацікавив смак. Після цього вирішили більше дізнатися про равликів. Google підказав, що в Європі це прибутковий бізнес. Зокрема, вразила ціна равликової ікри - понад три тисячі євро за кілограм. Ця інформація запалила Ірину, і вона спробувала переконати чоловіка, що цим можна заробляти на життя. Іван Юськевич сприйняв ідею вирощувати равликів неординарною і навіть смішною, але в той момент не міг відмовити дружині, яка боролася з недугою, і підтримав.
Через тиждень на обійсті біля будинку підприємців у Солонці під Львовом з'явилися перші 300 кг равликів. Це був місцевий виноградний равлик з лісу. З ними подружжя набило достатньо «гуль», поки зрозуміли, що треба звідкісь черпати інформацію про равликівництво. Спочатку поїхали до Польщі, де равлиководи вже займалися цим бізнесом. Далі були Іспанія та Італія. Зваживши побачене, перейшли на фермерські сорти равликів: африканського та середземноморського.
Равликова справа була цікавою і неординарною та дала розуміння, що на ній можна нормально заробляти. І почалося… З’явилися учні. Багато з них створили власну справу, але не стали конкурентами. Вони лише стимулюють утримувати якість.
Равликова ферма - це цілий комплекс приміщень. Усе виглядає дуже просто, але це досить інвестиційно дорогий проєкт. Адже приміщення спеціалізовані.
Догляд за равликами - кропітка праця, яка на 100% виконується руками. Сезон починається орієнтовно 20 лютого. Тому навесні немає вихідних, свят, Паски чи Вербної неділі, іменин чи днів народжень. Закінчується сезон наприкінці жовтня.
Найкращим був сезон 2019 року, коли подружжя виростило 36 тонн равликів.
На жаль, коронавірус вніс свої корективи: були зачинені усі потенційні споживачі - ресторації Італії, Франції, Іспанії, Португалії. Фермери змушені були шукати інші варіанти. Тож завели французьких каченят, які охоче їдять равликів і досягають свого вигляду на 8 тиждень після вилуплення. Почали розвивати гастрономічний напрямок ферми. Відкрили невеличке кафе, де окрім страв із равликів подають і каченят з яблуками.
«Невеличка ресторація виникла тому, що не буде приходити до нас клієнт кілька разів на сезон, якщо у нас не буде цікавинок", - розповідає Ірина.
Окрім власної кухні ферма готує напівфабрикати з равлика для гурманів, страви з собою, як то равлики, фаршировані в 16 соусах, кілька видів паштетів з равликів, наприклад - рате з равликовим м'ясом, журавлиною, горіхами та коньяком, равликову ікру або філе равлика, яке можна приготувати самостійно вдома.
Так, ціни на фермі не дешеві, але вони виправдані якістю продукції.
На території ферми облаштована теплиця площею 180 кв.м. Прогулюючись теплицею та роздивляючись на рослини помідорів, розміри яких я тільки на картинках у Фейсбуці бачила, почула, як пан Іван розповідав, що і теплиця ця не для того, щоб вразити туристів. Вона орієнтована на заселення малюками-равликами, як тільки вони вилуплюються з ікринок. В теплиці равлики ростуть до повного зникнення весняних приморозків. Тоді равликів «виселяють на поля». Поле засівають такими ж зеленими насадженнями, як і в теплиці. Тобто умови для розвитку равликів однакові.
Мушлі тваринок не викидають. Їх обробляють у відповідних содових розчинах і стерилізують при певних температурах до моменту повного уникнення інфекції і стерилізації самої мушлі.
Після цього «домівки» равликів зберігають у ящиках, а потім у мушлю «повертають» філе равлика, тобто вона слугує своєрідною тарілкою.
Тааак, усе, що ми побачили і помацали на фермі, усе, що скуштували та випили – вразило ( у деяких відібрало мову)! Це щось неймовірне і за темою, і за змістом! Ми побачили, що може зробити і яких висот досягти гармонія у подружніх стосунках. Ірина та Іван – це величезна потужна сила, яка завжди зможе адаптуватися до умов, що диктуватимуть обставини. Я впевнена, що вони вражатимуть своїх відвідувачів новими і новими цікавинками. Дай ім Бог!..
Сподівюся, що і на «Східній фермі» на Донеччині з’явиться можливість запрошувати до себе відвідувачів і знайомити з равликівництвом.
Велика подяка Олександру Ганущину, що надав змогу познайомитися з подружжям Юськевичів, відкрити для себе равликів і «на око», і на смак.
Далі буде…
Людмила Стародубцева
