Молочна ферма "Мукко" що на Львівщині
Наступною зупинкою нашого бізнес-туру на Львівщині стала молочна ферма "Мукко", що в селі Угерсько Стрийського району. Там живе 1600 кіз і 600 корів (Мукко: «му» - корова, «к» - коза і КОмпанія).
Утриманням господарства тут займається сім'я колишнього футболіста Назара Кмітя, який разом із своїми рідними створив це надзвичайне місце.
На фермі для нас провели захоплюючу екскурсію, під час якої познайомили з неймовірними кізоньками та занурили в усі етапи виготовлення сирної продукції.
А після екскурсії почалася дегустація багатьох видів сирів, які тут виготовляють. Тільки на фермі «Мукко» ви знайдете гауду із такими доповненнями, як шотландське віскі, чорний італійський трюфель, пажитник, горіх, песто і в’ялені томати, зерна гірчиці, лаванда та навіть кава!
А тепер усе по черзі…
Назар Кміть з восьми років займався футболом і мріяв про спортивну кар’єру. Навчався в академії англійського клубу «Болтон», був півзахисником у «Скалі» зі Стрия. Футбольну кар’єру перервала травма. Цей нещасний випадок на полі змінив не тільки життя Назара, а й життя усієї родини.
Насправді молоде подружжя Назара та Аліси Кмітів давно мріяло про власну справу. Разом перебрали безліч варіантів. Вирішили відкрити власний ресторан у Львові. Назар пішов до батька по гроші на ресторанний стартап. «Це буде кухня для друзів», – забракував ідею Кміть-старший. (Микола Кміть, батько Назара, у 2008–2010 роках очолював Львівську облдержадміністрацію, був співвласником виробника мінеральних вод IDS Group). На щастя, місцевий фермер з Бельгії Бернар Віллем, який займається розведенням альпійських кіз, запропонував Назарові локалізувати в Україні виробництво крафтового сиру. «Де я і де кози?» – подумав Кміть?молодший, але за місяць, проаналізувавши підготовлений бельгійцем бізнес?план, змінив рішення. У бізнес потрібно було вкласти €200 000. Батько побачив ті цифри з нулями і лякати сина не став. В той час Микола Кміть якраз розгортав у Моршині будівництво готельно-оздоровчого комплексу «Святий Шарбель», і крафтовий сир із власної сироварні міг би стати додатковою фішкою.
Назарові Кмітю було 22, коли він приніс знайомій власниці продовольчого магазину в селі Угерсько під Моршином п’ять кіло козячої «Гауди», що її зварив у себе вдома. «Спробуй продати, за скільки зможеш», – запропонував він. Уже за 20 хвилин сир розібрали, а Кміть одержав перші гроші – 330 грн, і того ж дня спустив їх у ресторані, бо батько сказав, що перші гроші треба пропити.
Сімейна ферма Кмітів у 2020 році продала 170 т сирів і вторгувала за них 49 млн. грн. Ще 130 т твердих сирів, вироблених 2020?го, дозрівали: вони надходять у продаж за 9–12 місяців після закладки.
А спочатку Кмиті придбали занедбану ферму і взяли в оренду 400 га землі. Назар купив у Франції 330 тримісячних кіз і 30 козенят найбільш витривалої і невибагливої альпійської породи. У неї також вища жирність молока. Перший приплід, а з ним і молоко з’явилися у Кмітя за 15 місяців.
До цього часу він уже дещо знав про сироваріння. Вивчав досвід Франції, Німеччини, Угорщини. Провів три тижні в Нідерландах на трьох різних за масштабом виробництвах.
Варити вирішив саме голландські сири – українські споживачі більше звикли до їхнього смаку.
Пів року після повернення пішло на запуск виробництва голландськими фахівцями. П’ять тонн сиру за цей час пішло у смітник. Місцевого технолога наймати не хотіли: побоювалися, що замість крафтового голландського сиру вийде чергова версія «Російського». На ферму й тепер кожні пів року приїжджає експерт із Нідерландів, аби перевірити стандарти якості.
Устаткування теж привезли голландське. Вкладення швидко перевалили за позначку, зазначену в бізнес-
плані. Тільки лінія для оброблення 60 т молока на день обійшлася в €400 000.
Починали Кміті з м’яких сирів – «сьогодні зварив, завтра продаєш». Далеко такий сир не повезеш, його термін придатності – максимум 18 днів.
Паралельно з козячим сиром почали варити тверді сири з коров’ячого молока, які можуть зберігатися 60–120 днів. М’які сири стали пакувати з використанням інертного газу, що збільшило термін зберігання вдвічі. Тверді сири в лінійці «Мукко» займають тепер 80%, м’які – з трюфелем, горіхом, пажитником, лавандою, віскі – 20%.
Крім Назара у сирний бізнес залучені його дружина, сестра з чоловіком, батько, мама і куми.
Кожен знає свою зону відповідальності і не втручається в «чужі» процеси без дозволу. Якщо Назар відповідає за виробництво, то чоловік сестри без дозволу Назара не буде казати сироварові, що робити, що не робити. Спочатку він іде до Назара.
І вони дуже чесні один перед одними, адже роблять спільну справу.У них близько 15 різних найменувань сирів. Нові смаки тестують на сімейній раді. У магазини йде те, що схвалено більшістю.
Щоб вироблений сир не залишався непроданим, довелося увімкнути кмітливість.
Кміть-старший вирішив проводити дегустації для туристів, добре, що від Львова до Угерсько приблизно 70 км, від Моршина – 20, а від Стрия – вісім. Щомісяця на фермі буває майже 1000 відвідувачів, щоб подивитися, як варять сир, скуштувати й одразу ж купити вподобаний продукт. Допомагають і ритейлери. Наприклад, «Сільпо» проводить у своїх магазинах рекламні кампанії крафтових виробників і організовує тури на їхні ферми. Продукт затребуваний і рестораторами: сирні тарілки з Угерсько подають у «Буковелі» та львівських ресторанах Холдингу емоцій !FEST. «За однакових цінових пропозицій у тендері ми завжди віддаємо перевагу місцевим виробникам, – розповідає Андрій Худо, співзасновник Холдингу емоцій !FEST. – Місцевий патріотизм: свій до свого по своє». Худо закуповує мукковські сири, які вважає преміальними, для своїх ресторанів «Висока кухня» і «Найдорожча ресторація Галичини», а також мережі барів «П’яна вишня».
Тож високотехнологічне підприємство «Мукко» розвіює стереотип щодо того, що агровиробництво – це низькоінтелектуальне заняття. Й має амбітні плани: зайняти 3-4% ринку крафтових сирів України, стати першими в Європі за якістю та обсягами козиного сиру.
«Сільське господарство – на порядок складніший бізнес, ніж інші, – зауважив Назар Кміть. – Розуміння бізнес-процесів дозволило нам швидше запустити переробку: завершуючи будівництво заводу і паралельно «набиваючи руку» на виробництві сирів, ми зекономили кілька років».
Компанія зробила ставку на якість – отримала довіру клієнта; інвестувала у новітні технології – збільшила продуктивність пакувальної лінії. Систематичне навчання сироварів дозволило розробляти та розширювати асортимент.
Так, гуляючи фермою, споглядаючи за козами та козенятами, роздивляючись лінію безконтактного доїння та камери визрівання сирів, смакуючи різні види продукції під час дегустації, віриш, що для родини Кмітів зі Львівської області немає нічого неможливого. Вони створили власну ферму, навчилися правильно доглядати кіз та корів та виготовляти натуральні сири «з нуля».
Маємо сподівання, що і в нас на Луганщині знайдуться такі ж закохані у власну справу ентузіасти, які зможуть створити подібну молочну ферму з виготовленням крафтових сирів з особливими властивостями та м’яким смаком.
Далі буде…
Людмила Стародубцева