День пам’яті жертв голодоморів
27 листопада – День пам’яті жертв голодоморів.
У цей трагічний для України день давайте згадаємо приховану українську історичну правду.
Ту правду, що пролягла чорною трагічною стрічкою через долю українського народу.
Як казав Вінстон Черчилль: «Забути минуле - означає примиритися з його поверненням».
А відомий історик Василь Ключевський писав: «Історія не вчителька, а наглядачка – вона нічому не навчає, а тільки карає за незнання уроків».
Сьогодні історична правда полягає в тому, що в тридцяті роки минулого сторіччя мільйони українців були цілеспрямовано принесені в жертву молоху голодної смерті.
На найродючішій у світі землі люди згасали від голоду, мучилися, дичавіли, сліпли, лишалися глузду.
Могли рубанути сокирою по руках і навіть вбити за їстівний шматочок.
В той час як від голоду вмирали мільйони українців, тодішня влада продовжувала вивозити зерно за кордон.
Вмирали цілими сім’ями, родинами, вулицями, селами.
Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі кінцівки яких звисали з роздутого живота.
Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя, перетворивши на замордованих примар.
Неймовірно важко про це говорити, але це наша гірка і трагічна правда.
Голодомори надломили українську націю, але не зламали Україну. Після десятиліть нищення Україна звелася на ноги і сьогодні протистоїть спробам відродити імперію зла, впевнено захищає рубежі власної гідності і свободи.
Сьогодні закликаємо всіх – берегти пам'ять про тих, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених.
Про це ми не маємо права забувати.
На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодоморів із настанням темряви запаліть і поставте на підвіконня свічку.
Її вогник символізуватиме скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників, які на собі перенесли цей жахливий біль тіла і душі, біль наруги і тортур, поневіряння, виселення і заслання на чужину – за свою любов до України, за її волю і за те, що вони були українцями.
Любіть Україну!
